Стратегії, які допомагають при булінгу
Реакція дитини на утиски безпосередньо залежить від соціальних цілей, які вона перед собою ставить
Багато хто замислюється над питанням, чому булінг став настільки поширеним явищем у наш час. Дослідники Іллінойського університету зацікавились дещо іншим питанням: як діти реагують на утиск однолітків і які соціальні установки найбільш ефективно допомагають їм при булінгу. Відповідь на це запитання може підвищити ефективність заходів зі зниження негативних наслідків шкільного цькування, а, можливо, і зменшити кількість його проявів.
Отже, головне питання, що цікавило дослідників, полягало в тому, які стратегії діти вибирають для боротьби з утисками своїх однолітків і які цілі вони ставлять перед собою у своїх соціальних стосунках.
Дослідники провели анкетування 373-х другокласників з метою з'ясувати, скільки з них зіштовхувалися з утисками однолітків і як вони справлялися з цією проблемою. Половина дітей повідомила, що хоча б раз були об'єктом глузувань, пліток, фізичного залякування або інших форм булінгу, й розповіли про те, як вони на нього реагували, а також про те, які цілі вони переслідували у своїх соціальних стосунках.
Свідомо чи ні, діти брали на озброєння одну з трьох стратегій:
- Стратегія № 1. Деякі з них зосереджувалися на розвитку стосунків з однолітками. Вони хотіли покращити свої соціальні навички, щоб дізнатись, як знаходити друзів.
- Стратегія № 2. Інші діти були зацікавлені в демонстрації своєї соціальної компетентності. Для цього вони намагались підвищити свій статус серед однолітків або отримати їхнє схвалення. Такі діти казали: «Я хочу бути крутим», «Я хочу подобатись іншим дітям», «Я хочу дружити з найпопулярнішими однолітками».
- Стратегія № 3. Треті намагались уникати негативних суджень інших дітей. Ті, хто вибрав третю стратегію, казали: «Я не збираюсь робити нічого, що може привернути до мене негативну увагу», «Я не буду робити того, що виставить мене невдахою або що збентежить мене і примусить нервувати».
Далі дослідники продовжили спостерігати за дітьми, щоб визначити, яким чином їхні соціальні цілі вплинули на спосіб справлятися з булінгом у третьому класі.
- Як і слід було очікувати, вони виявили, що діти, які були найбільш зацікавлені в розвитку стосунків, мали більш позитивне сприйняття себе та швидше проявляли готовність співпрацювати, щоби послабити конфлікт з іншими дітьми. Коли інші діти переслідували їх, вони були більш схильні до застосування превентивних стратегій, спрямованих на вирішення проблеми, що виникла. Діти з цієї групи звертались до вчителів і старших по пораду або моральну підтримку. Тобто школярі, які прагнули розвивати стосунки, були менш схильні імпульсивно реагувати на утиски.
- Діти, які хотіли виглядати «крутими» й демонструвати свою компетентність, були менш схильні використовувати згадані види обдуманих стратегій і більш схильні вживати відповідних заходів. Ці діти мали більш упереджене негативне сприйняття своїх однолітків.
- Ті, хто хотів би уникнути негативних суджень, були менш схильні вживати відповідних заходів до однолітків. Вони були більш пасивними і просто ігнорували те, що відбувалось. Такий підхід може виявитись корисним у деяких випадках, особливо для хлопчиків, які більш схильні до фізичної агресії, але в той же час пасивне реагування може збільшити кількість проявів булінгу.
За результатами дослідження, дітьми, які були найбільш схильні до утисків у другому класі, виявились діти, які пасивно ставились до цькування, намагались іти від ситуації, міркувати про неї наодинці, прокручуючи все знову і знову, і не робили жодних активних дій. Крім того, вони майже не демонстрували готовність до вирішення проблем булінгу у третьому класі.
Який з цього можна зробити висновок? Розуміння соціальних стратегій дитини може призвести до вдосконалення заходів, спрямованих на вирішення проблеми насильства у школі.
Якщо просто сказати дітям, що і як треба зробити, вони, швидше за все, продовжать діяти за своїм колишнім неефективним сценарієм, бо сказане може не вписуватись в їхню соціальну стратегію.
Тому розуміння того, які соціальні цілі ставить перед собою дитина й чому вона насправді діє так, а не інакше, буде мати вирішальне значення для позитивної корекції її поведінки.