31 серпня – 1 день школи! Я з табличкою «міс Жу» і зі списком дітей стою перед нашим першачковим входом. До мене підходять батьки з учнем, називають ім'я і прізвище, а я, проглядаючи свій список, кажу: «Ні, не в мене. Он спитайте міс Б..., Так, це моя учениця, залишайтесь тут». Дивно?
Батьки не обирають школу, дитина йде у школу за місцем проживання. Батьки подають заявку в управління освіти (загальноосвітнє або католицьке), і їм одразу кажуть, до якої школи піде дитина. Обрати можна лише приватну школу, ну і, відповідно, возити, забирати і платити (від 10 тисяч на семестр).
Батьки не знають, у який клас і до якого вчителя попаде дитина: «У нас всі вчителі – професіонали, обирати вчителя чи клас – це не прерогатива батьків».
У багатьох школах батьки отримують емейл в останній день літа: «Вітаємо в новому навчальному році, ваш син Богдан у 9.3 класі, його вчитель – містер Довгань, кабінет 215». Все, що мені як мамі потрібно знати!
Кожного року усю паралель учнів перемішують і формують нові класи. У кінці року ми, вчителі-першачки, давали рекомендації дирекції стосовно учнів: кого з ким можна в один клас, а кого навпаки розділити, щоб запобігти зайвим балачкам, небажаній поведінці чи булінгу. Звичайно, враховується кількість дітей з особливими потребами і ELL (тих, що вчать англійську), щоб сформувати більш-менш рівномірні класи. І батьки тут нічого не вирішують. Я отримала список своїх учнів за 2 дні до початку навчання. Мої класні батьки не отримали нічого, а дізнались свій клас і вчителя рано 31 серпня.
«Ми не задоволені вчителем, переведіть в інший клас, не знайшла підхід до моєї дитини і т. ін.» – такого навіть слухати не будуть. Пані директор дуже культурно відмовить у схожих проханнях.
Батьки по школі не ходять, під класом не стоять, не слухають, з іншими учнями «розборок» не проводять.
Усі шкільні двері замкнуті протягом дня, і, щоб потрапити в середину, треба йти через офіс, дзвонити у вхідний дзвінок і реєструватись у секретаря. Треба забрати дитину швидше, передати рукавиці – мама чекає в офісі, а мені дзвонять на внутрішній телефон, і я відправляю учнів в офіс. І ще одне – важливе! Учні не мають мобілок (навіть п'ятикласники, у нас 5 клас найстарший). Тому батьки їм не дзвонять.
Якщо у батьків чи дітей виникають питання, непорозуміння чи проблеми, то вчителя можна спитати після уроків, коли ми «віддаємо дітей з рук в руки». Якщо питання серйозне, то батьки через офіс домовляються про зустріч після уроків, і здебільшого, окрім учителя, залучається ще й дирекція.
Учень відсутній – батьки зобов'язані повідомити школу, вказавши причину. Дзвонять не мені, а на спеціальну шкільну лінію, і залишають повідомлення, а в мене в електронному журналі висвітлює: «Хворий – дзвонила мама». Інакше вся родина, чиї телефонні номери додані в шкільну базу, отримає телефонний дзвінок і емейл про відсутність.
Учень вчинив значне порушення – батьки тут же повідомлені, і якщо учня відсторонено від навчання до кінця дня (декілька днів), то зобов'язані його забрати (а це б'є по кишені, бо треба відпроситися з роботи, чи на пару днів найняти няньку, бо до 12 років дітей самих вдома лишати не можна). Минулого року батько мого Девіда сказав, що коли бачив на телефоні «Школа Цитадель Парк», то в нього починали тремтіти руки. Девіда він змушений був забирати з добрий десяток разів.
Проте батьки багато волонтерять для школи. Всі шкільні екскурсії відбуваються за їхньої участі, бо вимагається 1 дорослий на 8 дітей. Раз на 2 тижні у школі Fun lunch – батьки замовляють піци, бургери чи інші фаст фуди, замість звичного термоса чи лоточка з дому. І коли ці всі замовлення приходять у школу, їх потрібно посортувати по класах і роздати під час ланчу. Цим займаються батьки-волонтери.
Різні заходи, концерти, чи просто урок фізкультури і малювання – кличемо батьків, щоб допомогли. І вони з радістю відгукуються, прикрашають чи прибирають приміщення, шнурують ролики, допомагають з фарбами чи науковими дослідами.
Щоб волонтерити, всі батьки повинні пройти поліцейську перевірку і принести в школу відповідний сертифікат. Як тільки ми приїхали в Канаду, я хотіла волонтерити у сина в школі. Ні, спочатку проживи рік, пройди поліцейську перевірку, а потім вже волонтер. Через рік я вже була на роботі, тому з шкільним батьківським волонтерством у мене не склалось.
Чи є класні батьківські комітети? Нема ні комітетів, ні вайбер груп для спілкування, обговорення чи збору коштів. Батьки не кучкуються під школою – нема часу, нема потреби.
Проте є шкільна рада батьків, яка допомагає адміністрації і вчителям «зробити школу найкращим місцем для навчання і проведення часу їхніх дітей» (див. вище перелічені заходи). І крім того, вони займаються пошуком можливостей і збором додаткових коштів на школу (не з батьків і дітей).
Сьогодні на нараді пані директор прозвітувала, куди шкільна рада вирішила витратити зібрані за минулий рік гроші: одна інтерактивна дошка, 20 планшетів, декілька рацій і оранжевих жилетів для чергування, спортивний інвентар, математичні ігри, книжки в бібліотеку.
Батьки дуже різні, бо різні національності, культури, менталітети і виховання. Була минулого року мама-канадійка, що в емейлах звинувачувала мене, бо не посилаю(!) її сина в туалет і не заставляю пити воду. Я склала графік, поставила нагадування на телефон і голосно на весь клас заставляла і посилала! А є батько-албанець, який щодня дякує за кожне прочитане речення і текст з його сином.
А загалом у нас чудові батьки!
