Автор: Любов Найдьонова, доктор психологічних наук, член-кореспондент НАПН України, заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.
На думці діти, що гинуть. Тележурналісти звернулися за коментарем до новин. Розумію формат коментаря (півхвилинки), тому напишу тут трохи більш розлого.
Поліція повідомила про випадок челенджу з мережі, під впливом якого дівчатка вирішили випробувати пігулки «щоб подивитися, що буде». У школі. Втратили свідомість, одна загинула. Не пишу препарат, який вони вільно купили в аптеці, не пишу вік. Чим менше деталей, тим менше імовірність індуктивного ефекту, коли інформація підштовхує до повторення.
Токсична інформація. Маємо говорити з дітьми про те, що не все, що радить мережа, треба робити, навіть якщо це найбільш популярна серед дітей мережа. Є отруйна, токсична інформація, яка стає вбивчою при бездумних спробах нею скористатися, повторити.
Особливо уважними мають бути батьки дітей з 9-10 років. З батьками ці діти поводять себе, як правило, так же, як і раніше, коли були меншими, адже вони знаходяться у своїх усталених ролях і стосунках із рідними в найближчому оточенні. До явних протестів і змін ще далеко. Проте це не зовсім так.
У спілкуванні з іншими людьми (поза участю батьків) ваші діти можуть змінюватися невпізнавано. Поведінка буде зовсім іншою, і це нормально. Вони починають експериментувати, вибудовуючи своє розуміння того, ким вони є, якими вони є. Хочуть незалежності, відчуття влади над своїм життям.
Потрапляючи в якусь компанію, спілкуючись з однолітками і друзями, ваша дитина проявляє себе так, як з вами не проявляє. Але ваш авторитет ще є, він діє, дитина прислухається. Не пропустіть цей час.
Адже життєвої мудрості дитині ще дуже не вистачає. Не вистачає досвіду, який може допомогти визначити межу, яку не варто переступати, бо ти ще не підготовлений.
Потрібно пояснити це дитині. Не залякуванням (підліток у цьому віці відчуває свою безсмертність, майбутнього ще немає, воно не вибудовано, дуже розмито, тому розповіді про наслідки і залякування зовсім не працюють). Заборони підлітки все швидше навчаються обходити. Їм дуже потрібно себе випробовувати.
Потрібно пояснити, що відбувається. Пояснити, що треба навчатися визначати межі і самому турбуватися про свою безпеку.
Приклад. Якщо тіло натреноване піднімати велику вагу, то можна спробувати підняти щось важке. А якщо не натреноване, то можна цією спробою собі пошкодити хребет, чи суглоб, чи м'язи. Потрібно навчитися себе оцінити наперед. Чи здатен вже зараз, чи потрібно ще потренуватися. І тоді ніякі провокації «а слабо...» чи зваби «а давай...» будуть проходити через власну обачність дитини.
Ми не народжуємося пильними і обачними. Ми цьому навчаємося. Так і в життєвих ситуаціях – є ті, у яких вже достатньо досвіду і вмінь, достатньо натренувалися, щоб з ними справитися, а є ті, де ще не достатньо, потрібно відступити, як би не підмивало спробувати, поберегтися, включити обачність.
Дитині ці межі мають пояснити дорослі. Не вмієш плавати – не заходь на глибину. Спочатку навчись у безпечному місці, потім із підстраховкою дорослого спробуй, і коли навчився бути пильним, перевірив, що це не здається, а справді вмієш, тоді ти готовий – пливи. Метафора для батьків: коли дитинчат пташки викидають з гнізда, щоб ті навчилися літати, ніколи не кидають їх самих, пильнують і підтримують. Це обов'язок батьків – виховувати = ховати від тих ризиків, яким ще дитина не готова протистояти.
До таких ризиків сьогодні треба віднести інформацію. Тому що в інформаційному просторі є токсична, отруйна інформація. Це провокації поведінки, яка може шкодити і навіть призвести до загибелі.
Тому перша підготовка – це розвивати міркування, розум – для виявлення межі.
Друга підготовка – це відстоювати свою думку, позицію в стосунках. Хочеться зробити, як всі? Але ж ти не всі, у тебе є своя власна думка. Колись бабуся казала «а як всі вирішать собі врізати носа, то ти теж почнеш різати?» А чому? І це не можна сформувати одразу. Вчора ще не міг, а сьогодні (помах чарівної палички – і опа).
Ні, треба тренувати на всіляких дрібничках. Стійкість проти впливів. Впливи мають пройти ревізію – через свою власну думку – робити чи не робити. Ключ цієї підготовки – уміння сказати ні. «Це не для мене. Мене цікавить інше, це не цікавить. Я за компанію тільки в тих справах, які вважаю розумними і корисними». Можна потренуватися і ще багато різних фраз для регуляції таких ситуацій придумати разом. Щоб відмовити і не втратити самоповагу, почувати себе гідно.
Це теж вміння, яке дуже важливе в протистоянні інформаційним (і не тільки мережевим, а й міжособистісним) провокаціям.
І третє. Попри те, що вміємо визначати межу, вміємо сказати ні. Але й будучи дорослими, ми все одно можемо потрапляти в ситуацію, коли ми різні з різними людьми підпадаємо під їхній вплив. Ми можемо протистояти і не діяти, якщо не хочемо, але будемо переживати, думати. А підлітку, через те, що мозок іще формується, не всі механізми психіки достатньо розвинуті – набагато важче.
Коли переживає якусь погану емоцію, то світлого майбутнього немає (майбутнє не пробудоване), здається, ця нестерпність буде завжди. Важливо сказати, що не завжди буде так. От і в цьому випадку з включенням різних сторін особистості підлітка, різних його ролей у відповідь на очікування тих однолітків, які стають найголовнішими – референтами.
Ці підпрограми особистості включаються почасти автоматично, як у поломаного телевізора – то мелодрама, то бойовик, то вампіріада. Ти прийшов у цю компанію, поводишся, як всі вони, в іншу – теж змінюєшся. Це можливо, не для всіх підлітків яскрава проблема. Але механізм цей працює у всіх.
Так от, треба пояснити, що ти – не поломаний телевізор, у тебе в руках є пульт. Ти сам керуєш програмами. Цей пульт завжди в твоїх руках. Не варто його нікому віддавати, бо це твоє життя. Яке варте справжньої справи. Цей пульт – це твоє «Я», твій «центр управління польотом». Ти можеш бути різним з різними людьми, але програми переключаєш ти. Інколи це важкувато, але цьому можна навчитися, коли тренуватися.
Це я тут написала про те, про що саме варто говорити з підлітками. Щоб не обмежуватися «любіть своїх дітей, говоріть зі своїми дітьми». Бо поняття у нас різні. Щоб не було так: «я кожен день питаю в сина/дочки, як справи, я ж говорю». – А що відповідає? – Завжди каже «нормально». – І все? – А хіба це не розмова?
Розмова має бути спрямована на розвиток життєвих умінь – визначити свою межу, зупинитися, сказати ні, опанувати своїм життям, розв'язати проблеми, звернутися по допомогу. Не тільки в цій ситуації трагедії варто говорити, але використовуючи всі ситуації, які тільки ви можете.
Тепер про трагедію. Вона стала можлива, бо склалися в один вектор три різні підстави, вони всі зустрілися в одному місці і часі. Головне – не допустити, щоб вони знову зустрілися, але вже з вашими дітьми.
Перша складова – інформаційна провокація. Повністю вичистити інформаційне поле від таких провокацій не вдасться, як би ми того не прагнули. Ми не можемо позбавити дитину її дитячого світу і спілкування з однолітками. Навіть якщо ви повністю забороните будь-який інтернет, це прийде через інших дітей, бо це всюди. Тому інформаційний простір має бути захищений максимально, як тільки можна, але все одно в ньому залишаться небезпеки. Навіть жарти можуть стати отруйними, якщо не буде у дитини розвинутих умінь, про які я написала вище.
Друга складова – інформаційна безграмотність, несформованість умінь осмислити інформацію, виокремити межу, сказати ні, не піддатися звабі чи провокації. Потрібно допомагати сформувати обачність і пильність - в тому числі в інформаційному світі.
І третя складова, про яку, мабуть, окремий пост треба було б написати. Це «доступність методу» нанесення шкоди. Якщо в хаті є вогнепальна зброя, то кількість загибелі дітей від неї більша, чим якщо її немає в доступі. Якщо є вільний вихід на дах – легко забратися, це збільшує випадки падіння. Якщо дитина в кожній аптеці може купити пігулки. То маємо такі трагедії.
Тут має вся батьківська спільнота, громада, громадські організацій об'єднатися в якийсь рух і добитися того, щоб цей метод перестав бути таким доступним. Не можна продавати алкоголь і цигарки до повноліття. Чому можна продавати ліки? Це ми можемо зробити гуртом, об'єднавши зусилля. Аптекарі теж люди – уявіть, як вони почуваються в цій ситуації, коли дитина загинула. Вони не порушили ніяких правил, але дитина загинула, бо був оцей третій компонент – доступності методу. Значить, потрібно запровадити інші правила. І не розказуйте мені в коментарях, що інколи дітям продають і цигарки, і алкоголь. На мене це не подіє як аргумент. Навпаки, я запитаю, а де ваша аптечка зберігається? А, ви думаєте, що ваші дітки ще маленькі, там не дістануть? А коли підростуть? Чи певні ви, що їм не потрапить на очі іще якась провокація?
Зауважу. Про ліки зараз не треба вести розмову з дітьми. Тільки про уміння протистояти токсичній інформації, про те, що нестача власної мудрості робить інформацію отруйною. А про ліки нам, дорослим, потрібно подбати. Іще раз, увага до будь-якого методу, який призвів до смерті, може мати індуктивний ефект «зараження», не потрібно зневіреним, вразливим, змученим від нестерпних нескінченних проблем дітям підказувати «метод» і робити його «доступним».
Вам здається, що то дрібнички якісь, а не проблеми. Ви – не підліток, у вас уже зріла свідомість, у якій є лінія часу, розуміння, що «все пройде» і «якось та буде», ви можете піти до психолога, який вам допоможе навчитися краще регулювати свої емоції, вибудовувати смисли і перевизначати значення подій, розвинути уміння протистояти паніці, тривозі, апатії. А ваш сімейний лікар може прописати препарати, які дадуть змогу здолати депресію. Дитина цього не може сама зробити, тільки за допомогою дорослого. Тому це – наша відповідальність.
Зараз у школах, де діти знають про трагедію, доречна поственція – робота психологів із оточенням – підлітками і батьками, щоб не було повторних трагедій. Небезпека така є. Зараз іще підключаться медіа, повідомлять у новинах.
Сподіваюся, всі будуть виваженими і прочитають акт саморегуляції про висвітлення випадків суїциду, будуть діяти відповідально (на сайті Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, пошук «суїцид акт»). Його підписали провідні телеканали у 2017 році за узагальненням досвіду хвилі «синіх китів». Ми всі медіавиробники зараз, читаймо, це результати багатомісячної спільної роботи психологів і медійників.
Це наша спільна відповідальність.
Не кажіть підліткам «життя – безцінне» (бо можуть чути – невартісне).
Кажіть: пульт управління – у твоїх руках, давай будемо вчитися краще керувати.
Бажаю всім мудрості.
